Чорногорія. Їдемо не тільки засмагати

Дуже довго вирішувалось, куди ми махнемо цього року. Благо, двом студентам вдалося
назбирати непогану суму і фінансове питання мало не таке велике значення, як питання вибору місця. КУДИ?

Спочатку мова йшла про Ґданськ - чудове морське місто на півночі Польщі, про яке вже стільки разів чули гарні відгуки. Та в якийсь момент все перекрутилось і було вирішено їхати в Чорногорію.
Андрюша знав, що це за країна, бо був там 8 (!) років тому, я ж не знала навіть того, де вона знаходиться на мапі світу.
Місце було обрано, а от як доїхати?
В якийсь момент почались пошуки турагенцій, бо як виявилось житло в тих краях самим зняти важкувато, адже тур агенції (які вже згадувала раніше) намагаються забронювати всі готелі та вілли в Чорногорії з червня до 15 вересня.
Але добре було хоч те, що Чорногорія - безвізова країна.

Отож, тури знайдуться на будь-який смак. Найдешевшою подорож буде в травні, найдорожчою - наприкінці літа, напочатку осені. Чому найдорожчою? Бо тоді число туристів збільшується в рази, та й сама Чорногорія розквітає: на деревах дозрівають лимони, ківі, інжир бла бла бла.  (Для порівняння: ми їхали з 27 червня і за путівочки по знижці заплатили по 250 євро за кожного, зараз же, станом на середину липня така ж путівка в ту ж віллу (Mira Villa  коштує по 400 євро з кожного (в нас був номер з двоспальним ліжком, з wi-fi, супутниковим тб, душем та вбиральнею в номері там же фен, холодильник, електрочайник та кондиціонер, прибирання щодня, заміна рушників щодня+ надзвичайно класні власники, які любили пригостити чимось смачним)).
Свою путівочку ми брали через львівську агенцію Адмірал тур (приємні тітоньки, які не нав*язують, а обирають разом з тобою, розбираючи + і -).
Путівку обирали з перельотом, а не автобусом, позаяк летіти всього годинку, а їхати автобусом довго, нудно, ноги болять бла бла... загалом не хотілось псувати собі всі враження, ще не доїхавши до пункту призначення.
Цікава особливість: у вартість путівки рідко, коли входить харчування. Харчування можна замовити в будь-якому кафе, яке вам сподобається.
Ми ж для себе зробили вибір ще в перший день: неподалік від Mira Villa знаходилося гриль-кафе, з найдешевшими цінами, з прекрасним сервісом і смачнющими стравами, особливо м*ясними. Хай там трішки пошарпано, але направду атмосферно і смаааачно.

вид з балкончику  Mira Villa

Загалом скажу, що триразове харчування на день (так, щоб наїстися і не хотілося рухатись) коштуватиме приблизно 25 євро (більше буде тільки якщо тур країною припадатиме на кінець літа та якщо ви великий гурман, або ж харчуєтесь біля набережної).
Мусите, якщо ви м*ясоїд, спробувати в ресторанах/кафе так звані спеціалітети (до речі, раджу не запитувати в офіціантів "що то за блюдо", бо пояснюють вони безтолково, а одразу замовляти). Тож, список ТОП спеціалітетів Чорногорії:
1. Вешаліца
2. Плєскавіца (тільки не та, яку продають на набережних в булках, типу як гамбургер абощо)
3. Супи ( в них вони густі з великими шматками м*яса) при цьому не забудьте замовити хліб, який там теж божественний.
 кого цікавлять конкретні ціни - наприкінці посту фото меню з криль-кафе, де ми їли

Позаяк відпочивали ми в Будві - наздвичайно гарному містечку, розваг було вдосталь.

1. Пляж. Країна морська, тому природно тут будуть пляжі. В основному вони галькові з насипним піском-ракушняком. Тому приготуйте якесь взуття, з яким безболісно можна буде ходити по камінню.

До речі, колір води та її надпрозорість вразять кожного (це вам не Чорне море), а тому вилазити з води не захочеться (!).
Обережним треба бути на сонці, позаяк клімат інший - воно не припікає, але наприкінці дня можна стати червоним, як рак, тому з собою мати і ними мазатись креми від засмаги.
Висока температура також не відчувається так сильно, як в Україні. в +30 почуваєш себе цілком комфортно.
На пляжах буде купа лежаків і парасольок. Але за такі зручності треба платити, тому, якщо економ-варіант для вас, йдіть туди, де багато людей валяються просто на коциках, покривалах, соломках.
2. Численні розноманітні кафе: від закусочних-бістро до ресторанів з живою музикою.
Працює більшість з закладів цілодобово. Обирати доводиться на свій смак: десь дуже гучна музика, десь дуже мило і спокійно з живою (як я говорила музикою) та столиками, які освітлює тільки свічечка.
Біля Старого міста в Будві є літні кафе, на кожному столику яких горять такі свічки, і ввечері складається враження, що то якесь друге зоряне небо.

3.Власне, Старе місто Будви. Вузесенькі провулочки, маленькі крамнички, антикварні лавки, магазини прикрас, пекарні, сувенірні лавки - це все стара Будва.
Зранку - безлюдна, тиха, з запахом випічки, ввечері -багатолюдна, та все одно з численними інтимними закутками.

найсмачніша в світі випічка тут

До речі, найкраща пекарня в Старому місті знаходиться в провулку, який можна побачити, якщо зайти через центральні ворота Старого міста з боку причалу, пройти повз невеличку площу з літним кафе. Висітиме вивіска, де трьома мовами писатиме "пекарня". Просто йдіть на запах. Тут я вперше спробувала пахлаву. Взяла собі з вишеньками і потім прицьмокувала ще годинку, згадуючи, яке ж воно смачнюсіньке. Славиться ця пекарня рогаликами та кренделями. Вони надзвичайно великі і смачні. І, як було помічено, діти від них балдіють (!)
Коштують такі смаколики приблизно 0,5-3 євро, але вони того варті. Хоча б разочок зайдіть і покуштуйте. Хоча б млинець :)
В Старому місті також є на що подивитись окрім старих кам*яних будиночків, які так тісно будувались, щоб хоч якось зберігати прохолоду. Є дві гарнющі церкви (одна із них православна- розписана від підлоги до стелі), і цитадель.
Вхід до цитаделі коштує 2 євро, але з неї відкривається надзвичайний вид на море та на дахи старого міста (на червону черепицю, заради якої варто теж їхати).

Море, бухту та острів Св. Ніколи (Миколая) (або їх Гаваї) можна оглянути через трубу (стареньке синє нєчто), якщо хочеться розгледіти якісь деталі. Дивитись доведеться швидко, бо все на час, і коштуватиме така радість 50 євроцентів. Майте на увазі, що вона заїдає і по ній треба постукати, щоб монетки впали, слід опустити трубу до низу. Коротше кажучи, слід мати терпіння, але воно того варте.

За старим містом, буде один готельний комплекс, проходячи під басейном якого, можна вийти до пам*ятника-символа будви- русалоньки, яка стоїть в гімнастичній позі з вичуханою спиною. Сходіть і сфотографуйтесь, побродіть стежкою під скелею і насолодіться.
Краще це також робити вранці, позаяк потім туристи не даватимуть можливості зробити гарне фото.

прохід під басейном, що зліва

це і є шматок тієї стіни

Кругом старого міста можна пройтись і стіною. Прогулянка така буде безкоштовною. Можна позаглядати у вікна старих будинків і у дворики. І спуститись в саме місто, коли схочеться.
На ній місцеві люблять рибалити. Та й не дивно, там гарно (!)


4. Картінг та атракціони. Картінг коштуватиме 9 євро за 10 хвилин, яле тмм, хто ще не катався - дуже раджу. Тримайтеся тільки за кермо на поворотах :)
А от атракціони там виключно для дітлахів і їх небагато. Можна лишити своє дітьо там і пити вино/пиво/їсти морозиво сидячи на парапеті і дивлячись на яхти і бухту.

До речі вина в Чорногорії дуже смачні, за словами Андрюшика, а головне - натуральні. Мені радили Брокард - червоне вино збагачене вітамінами, яке буде корисним для серця. Така пляшка коштуватиме в два рази дорожче.
Туристи також полюбляють ракію - Чорногорська горілка з особливим смаком. Без домішок ракія називається лозовою. Це національний алкоголь, якщо можна так сказати, і туристи завжди затарюються ним, хоч і коштує він більше 10 євро.

такі на кожному кроці

Якщо ні на що витрачати коштів не хочеться, можна  просто прогулятись набережною, порозглядати дерева, що квітнуть цілий рік (це надзвичано гарно, та й такого квіту ви не побачите ніде в Україні), послухати чудову музику (не смійтесь, якщо 2-3 рази за вечір почуєте Лейлу Еріка Клептона) і насолодитись вогнями міста. Побродіть причалом серед яхт, покидайте камінці у воду на пляжах. Романтичніше вечірньої Будви - нема нічого. Головне, щоб вистачало сил. Бо ми от вставали ледь не в 5 ранку (не спалось) і бігли на пляж, а під вечір вирубались о 23, як по графіку. Це при тому, що жодного з нас не змусиш рано лягти спати в Україні.

Походіть містом, пошукайте церкви 17 століття, відійдіть від туристичних комплексів - і побачите Чорногорське ґетто, сходіть пішли в інше місто, це насправді зовсім недалеко.

У всій Чорногорії проживає всього близько 250 тисяч людей. Це менше ніж в Черкаській області.
Ми ходили на пляж в Бечічі, сусіднє до Будви містечко. Там не буде такої кількості українсько-російськомовного народу, адже позиціонується воно як місто-курорт без росіян. Там шукали, але так і не знайшли старезне дерево оливи, але гарно прогулялись.

5. Чудовою розвагою стане екскурсія. Не ведіться на 5-єврові екскурсії-прогулянки на острів Св. Ніколи. Бачили б ви скільки людей забивається в той маленький катер і ледь не вивалюється дорогою до острова.
Не ведіться і на екскурсії від фірми Прометеус, яка найчастіше обслуговуватиме в Чорногорії українських та російських туристів, адже мають підписані контракти з вітчизняними пострадянськими турфірмами, - вони на 10 євро, ба, навіть більше, дорожчі ніж мають бути.
Пройдіться по набережних, там вже точно зможете підібрати, те що буде до душі і по кишені.
Для себе ми обрали екскурсію катером до Которської бухти (по 25 євро).

Екскурсія займала майже цілий день з 9 до 20, але отримали масу (!) вражень та задоволення). Дорогою заїжджаєш в Херцег-Нові, в Блакитний ґрот (вода в якому надзвичайного кольору і ніби просвічується (але обережно людиська, яких заколихує на воді), на штучний і надпрекрасний острів Богородиці на рифах, неподалів від Перасту (там вам розкажуть про надзвичайну історію його створення і , гарантую, ви повідкриваєте свої щелепи від здивування і захоплення), і Котор (я б хотіла в ньому жити).
Можна було б дуже довго розповідати, та я просто закину фото.

 І додам: їхати в Чорногорію можна і не знаючи жодної іноземної. Чорногорська - зрозуміла українцю. Та й росіяни протоптали такі стежки, що російську розуміють всі і скрізь. Та і міміку та жести ніхто не відміняв! :)

До речі, згодиться, колись знайшла ролик про транспорт в Чорногорії тицяєм сюди

Для тих, кого цікавило меню і ціни:

В гори, в Славське! (Че-Львів-Славське)

Вже другий місяць як зима за вікном, всі важливі справи лишились в минулому році. І Маргарита подумала, що настав час подумати про відпочинок. Позаяк холодно, то особливо десь не покатаєшся... хіба в горах (!)

Отак і було вирішено їхати кататись на лижах. Радасть вісєльє, але стоп, куди ж поїхати, щоб дуже не вдарило по кишені, щоб не зламати шию (позаяк на лижі стаєш вдруге в житті) і щоб справді відпочити і викинути з голови все зайве.

Довгі пошуки і розмови дали свій результат - зупинилась в виборі на Славському (Сколівський р-н, Львівська область).

Проблема маленьких містечок типу Славського полягає в тому, що коли вже остаточно вирішено туди їхати  не можеш обрати де-саме зупинитись, адже варіантів так багато. Та і не секрет, що досить часто привабливі описи принад кімнат/будиноків/номерів/котеджів не відповідають реальності. Що робити в такому разі? Ну варіантом номер один може бути: не слухати нікого і їхати в перше ж місце, яке знайдеш. І тут виринають наступні проблеми: в приміщенні може бути холодно, хазяї квартири кімнати чи чогось там ще вимигатиме більше грошей ніж було домовлено і всі зручності, які було згадано власне хазяїном чи в описі на енному сайті - виявляться (не побоюсь цього слова) лажею.
Є ж інший варіант сидіти і вперто довго і нудно шукати щось підходяще. Для тих, хто шукатиме - дам кілька порад, а наприкінці ж посту пораджу хатинку, яку сама ж і "випробувала")

Для початку ось пару сайтів на яких справді можна знайти щось путнє, коли шукаєш, де зупинитись:
http://www.karpaty-slav.com
http://slavsko.info/ua.html

А тепер поради:

• При виборі житла потрібно чітко усвідомлювати для чого їдеш: кататись на лижах/бордах (на санках з гір не раджу спускатись взагалі) чи просто відпочити в саунах, банях чи за пляшкою з друзями. Від цього залежить, в якому районі Славська обирати собі будиночок і так далі.

• Якщо ви їдете за емоціями та адреналіном (кататись на лижах і т.д.) - раджу обирати будиночок безпосередньо біля спусків так ви зекономите і час і гроші, адже за довіз до гори і на гору (машиною) водії беруть орієнтовно 10-20 ₴ . (в основному це 10 ₴ . 20 - за довіз до гори Тростян чи ін віддалених гір). 

• Для початківців раджу обирати гору Політехніка: там є декілька трас, на одній з яких можна навчитись стояти і кататись на лижах, бордах), а на інших вже сміливо відточувати свої навички і отримувати задоволення. Але є один мінус - народу на Поліехніці ЗАВЖДИ багато (тому починати кататись раджу з раненька, коли людей ще мало до того ж варто враховувати, що сонце в горах сідає раніше). Якщо ж траси політехніки стали для вас нецікавими, можна їхати до інших спусків (Крокус, Варшава; доволі складних: Тростян, Погар, Захар Беркут (перед тим як їхати на Захар Беркут спитайте в місцевих, чи його відкрили, бо на момент написання цього посту власники гори ніяк не можуть помиритись і гора закрита).

•  Ціни за будиночки в Славському дуже коливаються, тому тут знову ж таки варто подумати над пунктом 1: для чого ви їдете в гори. Якщо ж кататись - то варто обирати щось недороге, позаяк втомлені після спусків ви прийдете, поїсте і спати (ну так в більшості випадків)). Недорого це 100 ₴ з особи за добу. 

• Як на мене на відпочинку треба розслаблятись повністю. Отже, звільніть себе і своїх жінок від обов'язку приготування їжі! За 60₴ на добу вас вранці і ввечері нагодують дуже смачною їжею так, що не можна буде встати :)). Ми після таких трапез жартували, що нас відгодовують для досить дивних цілей. Але хвилюватись нема чого) Справді, смачно і багато))
• Домовлятись з власниками будиночків / кімнат раджу серйозно. Чітко варто уточнювати ціну за всі послуги, якими ви збираєтесь скористатись і чітко обумовити дату приїзду і сказати більш-менш точно скільки вас приїде. Спитайте чи гарно опалюється будинок, куди ви їдете (!). Не дуже ж хочеться потім ходити і шмаркати, через те, що вночі змерзли страшенно. І якщо ви вже приїхали, а там холодно - поговоріть про це з власником, хай топить краще, якщо не буде - сміливо можете говорити, що ви виселяєтесь (власники зазвичай працюють на імідж і зроблять все, щоб ви до них ще повернулись. А величезна конкуренція сприяє тому "зроблять все".
• Домовтесь також, щоб вас зустріли і запитайте як зустрінуть (машиною чи ні): не дуже хочеться кудись далеко йти з сумками, якщо ти тільки-но з дороги.
• Ідеально, якщо власник будинку здає лижне спорядження (і все в такому дусі) на прокат і не треба йти в пункти прокату в пошуках спорядження (хоча тих пунктів пооовно). І взагалі супер, якщо власник буде вас довозити до гори, на якій ви хочете кататись ( якщо в цьому є необхідність). Вартість лиж (лижі +взуття) (ціна за день ( не за добу) 50 ₴, санок ≈ 50  ₴. Вартість довозу з вокзалу до гори (з 1 особи) 10 ₴ + (залежно від того, яку гору оберете),  Вартість довозу машиною на вершину гори для спуску  10 ₴. Не переплачуйте.
• Якщо вже так сталось, і ви поселились не біля гори і власник не може вас до неї довезти - спитайте, чи не знає він когось, хто може. Зазвичай власники будинків мають багато контактів і про все, що вас цікавить можна домовитись. Відтак скоріш за все матимете машину під сам будиночок, де поселились на годину, яку самі обираєте. Вартість такої приємності становить також  10 ₴ з особи (окрім довозу на гори, що знаходяться далеко) (за умови, що їде людей 6, іноді - 8). Якщо і так домовитись не вдасться - йдіть до вокзалу, там машин повно і ви точно вже на котрійсь доїдете, навіть якщо вас двоє (водій просто знайде ще декілька людей і повезе).
  Стосовно лиж-така ж ситуація. Власник будинку має знати де б їх взяти, або орендувати лижі ви можете безпосередньо в центрі чи біля гори (прокатів спорядження, як я вже писала - дуже багато).
• Початківцям не раджу користуватись бугелями (витяги (не кріслові)), адже гроші ви заплатите ( ≈ від 8 до 10₴ з особи), а чи доїдете до вершини - не факт). Для тих, хто таки хоче скористатись бугелем розраховуйте, щоб партнер, котрий буде підніматись одночасно з вами був приблизно однакового з вами зросту і однакової ваги і міцно тримайте палиці в себе під дупцями. І ще одне, не дивіться дуже в різні боки, а контролюйте лижі під ногами ;)
  До слова витяг-"кріселка" коштує  ≈ від 20 до 40 ₴ залежно від гори (не на всіх горах є такі витяги).
  
• Якщо ви не вмієте кататись на лижах - не біда! Можна спробувати самому навчитись - підгледівши, як хтось катається, можна перед поїздкою помучити ютюб з його навчальними роликами, а можна найняти інструктора за 200  ₴ за годину. Знайомі брали пів години і ніби лишились задоволені. Але будьте уважні при виборі інструктора (їх дуже багацько). Особисто я не довіряю дітям, які пропонують свої послуги, як би класно вони не катались, і не довіряю дядькам, які тягають тебе за лижні палиці. Інструктор має бачити твої помилки і дозволяти їздити самому, коригуючи твої дії зауваженнями і викладаючи теоретичну базу. Ніколи не замовляйте груповий інструктаж (!) Вартість - та ж сама, результат - ніякий. Інструктор ніколи не зможе приділити вам достатньо уваги всім.

І ще, якщо ви їдете шумною компанією -раджу орендувати будиночки, в яких не живуть власники: і вам комфортно, і в них серце не розривається, якщо ви щось зробите неординарне (наприклад, з'їжджатимете по сходах на матраці).

Ніколи не дозволяйте собі кататись напідпитку: все ж таки гори лишаються горами з деревами, крутими схилами, і людьми, які катаються з вами. Бережіть себе і інших.
Якщо вже так хочеться зігрітись - візьміть краще склянку гарячого глінтвейну чи гарячого вина, їх продають на горі, і біля її підніжжя, але особливо не захоплюйтесь.
З власного досвіду, обід можна влаштувати теж на горі. Не набирайте тільки сумок (бо де ви їх подінете під час катання?). На тих таки горах продають шашлики і печену на вогні картоплю з салом, які готуються прямо при вас. в Асортименті є ще і інші страви, але це вже слід уточнювати безпосередньо у продавця.
Заради всього святого - не з'їжджайте з гір на санках!! можете взяти великі пластмасові тарілки для спуску (які ще називають піддупниками), але тільки не санчата! Вони не контрольовані! навіть якщо там є гальма (!). Позаяк швидкість набирається величезна - рулювати особливо не вийде, а гальмування п'ятами може тільки до травм призвести. Якщо вам плювати на власну безпеку, подумайте про інших. На очах так багато людей розліталось в різні боки через ті санчата. Видовище надзвичайне, якщо не думати про те, наскільки це боляче.

Особисто я каталсь на Політехніці. За умови 0-2 падіння з спуск + відпочинок, за день можна зробити +14 спусків (позаяк піднімалась на гору бобіком то це задоволення обійшлось мені в 140 грн. бобіки абощо можна побачити на дорозі біля гори, де вони вибудовуються в чергу, щоб набрати клієнтів і відвезти, куди ті скажуть). 14 спусків мені не тренованій на наступний день вилились в ох яку крепатуру (боліли сідниці, плечі, шия...), тому не зловживайте :)

А тепер про найголовніше - добирання-діставання-доїжджання.
Найпростіший спосіб - приїхати у Львів і там електричкою вже їхати на Славське (і дешево і безпечно). Електрички ходять різні (сідаючи на одні, в Славську ви будете вже за 2 години, на інші - за 3 і більше.
Позаяк Львова ми дістались в 10 годині - гуляти довелось аж до 13 (варіант з добиранням маршруткою не пройшов - бо вони ходять з самого ранку а потім з 11 години ( з головного залізничного вокзалу і приміського вокзалу). Менше з тим, електричка обійшлась нам в  ≈ 19 ₴  (повний квиток. відповідно по студентському - в два рази менше). Наскільки знаю, електрички, що їдуть три і більше години - коштують ще дешевше.
Розклади руху електричок з Приміського вокзалу можна знайти тут: http://railway.lviv.ua/schedule/suburban/ (просто вводимо в поля станцій Льві та Славське і обираємо потяг (перша - час відправлень в напрямку Львів - Славське, друга - зворотній напрямок ( не сплутайте).
Розклади руху електричок з Головного вокзалу ось:

але раджу про всяк випадок перевіряти, чи не було внесено якісь зміни на сайті Укрзалізниці: http://www.uz.gov.ua/passengers/timetables/

Як бачимо - простіше буде киянам, які мають можливість без пересадок дістатись зі столиці до самого Славька.

І на останок будиночок в якому жила сама, і який мені надзвичайно сподобався:
http://www.karpaty-slav.com/andrii.html
(за потреби власник - Андрій домовиться і за машину, яка буде вас підвозити, і за прокат спорядження). До того ж - власники дуже милі і прості люди, а Руслана просто неймовірно готує). АЛЕ будиночок знаходиться хоч і не далеко від вокзалу та центру, проте далеченько від витягів на гори. Тому без бобіка не обійтись.

власне, вид з вікна з одного з номерів будиночку

Як підсумок скажу: поїздки такого типу заряджають. Попри те, що після численних спусків підйомів, подекуди падінь ти приходиш безсилий, ця безсилість в тебе супроводжується посмішкою- приємними емоціями і ти без кінця розповідаєш, як спускався, що бачив, як підіймався сніг за тобою, як смішно падав, як збивав бабці і все в такому дусі. Там, в горах, ти не думаєш ні про що, окрім відпочинку. Правда (!) Про все буденне я почала думати лиш тоді, коли опинилась в рідному місті і з дорожньою сумкою їхала вже додому.
Насправді, коли стоїш на вершині гори - відчуваєш себе іншою людиною (!).
До того ж, відпочинок в горах - досить неординарний спосіб щось відсвяткувати.
Навіть влітку там є що робити (наприклад, підійматись на ті ж гори, збирати чорницю, смажити шашлики і бла бла бла).

А кататись взимку не бійтесь! Це насправді чудова розвага (!). Чудова, навіть тоді, коли падаєш :)

Оу, мало не забула речей багато не беріть! І тепло на гору не вдягайтесь, хіба тільки якщо плануєте довго стояти/сидіти на місці. Все що потрібно для катання - речі які не промокають: куртка (бажано коротка і легка), штани (вільного крою, можливо спортивні) рукавиці (такі, що не промокнуть, або декілька звичайних на зміну), шапка (обов'язкова). а під курткою має бути всього якась футболка+кофта (капюшонка абощо). Лижну куртку та штани можна взяти на прокат, якщо не маєте, або купити в секонд-хенді (дешево і сердито).

Судак-Херсон-Залізний Порт

Літні покатульки мали б завершитись в мене морем. Написала це і в голову прийшов рядок зі славнозвісної пісні: Толька смєлим пакаряются маря.

Так і сталось. Але морю передували ще декілька невеличких подорожей. Про них далі і піде мова.

Серед численних пунктів плану, який вибудовувався ще на початку травня існував один, навпроти якого неодмінно хотілось поставити галочку: «Тур по Криму». Під гучною назвою ховались поїздки в Сімферополь, Керч, Судак, Севастополь та ін.

Якби сказала, що до Керчі хотілось потрапити шалено, то вийшло так, ніби не сказала нічого.

Але прикинувши на скільки стане не стільки коштів, скільки сил, було вирішено скорочувати маршрут. І як то часто буває, скоротили якраз те, заради чого і збирались їхати: фортеця Єні-Кале та Херсонес, біля якого так часто були і про існування якого не здогадувались.

Отож було вирішено зробити петлю до Сімферополя в Судак і з Судака на Херсон, а звідти в курортне містечко Залізний Порт, що і означатиме те, що ми на морі.

До Сімферополя в літній час можна доїхати мабуть будь-звідки. Автобуси ходять та й Укрзалізницю ніхто не відміняв.

Власне укрзалізничним потягом ми і їхали. Вперше в житті мені так солодко спалось… але зараз йдеться не про це.

Так сталось, що ні я, ні Андрій жодного разу в Сімферполі не були. Та й особливого зацікавлення головне місто Криму в нас не викликало.  Тому, вийшовши з вокзалу, і вдосталь надивившись на його білі стіни, вирушили в пошуках автобусу/маршрутки до Судака. На кожному кроці нас ледь не за руки хапали «часніки» зі словами «Рібята куда вам?...Бєз праблєм за 250/200 давєзу садітєсь». А ми не велись на їх вмовляння і їх захмарні ціни.
Власне, за що дійсно люблю Крим ― за те, що автобусом там можна дістатись куди забажаєш. В черговий раз це підтвердила велика кількість тих таки автобусів на стоянці, навпроти залізничного вокзалу.

Знайшла я автобус на Судак, давай шукати водія цього автобуса, запитатись, чи є вільні місця. Як тут до мене розвернувся інший дядечко, сказав, що є, паралельно-перпендикулярно схопив ще двох дівуль і якось так швидко сталось, що ми вчотирьох летіли в легковушці за 75₴ з носа до Судака.

Як же страшно було заходити зі швидкістю 120 на обгін на поворотах, коли дорожній знак це чітко і ясно забороняв. Ще й до всього цього страху додалось співчуття до самої себе і всіх тих, кому стає не дуже добре на крутих дорогах і взагалі в дорозі.

З горем пополам доїхали на Судацьку автостанцію і вже хотіли їхати з сумками до фортеці, як один чоловічок в кепочці-гусачку стрімко змінив наші плани (суть планів полягала в тому, що ми хотіли ночувати 2 ночі в Севастополі, бо дорога була спланована таким чином, щоб певного числа ми були в певному місці, бо знову ж таки певного числа у нас починався заїзд в пансіонаті в Залізному Порту...). Чоловічок той запропонував нам житло в Судаку. І в принципі мало би бути пофіг: таких чоловічків вистачає, та чогось, спершу сказавши своє грубе «ні» ми наздогнали його і запитались, скільки воно коштуватиме, і почувши про ціну, яка не кусається (якщо порівнювати з тими, які пропонують в мережі на віртуальних дошках оголошень) поїхали дивитись на те, що нам пропонують.

Найцікавіше, що чоловічок той пропонував не своє житло. Він просто зводить тебе з хазяїном показує тобі все, ну і за свої послуги просить гривень 20. Дуже зручна штука для тих, хто шукає житло не заздалегідь, а по приїзду (штука, про яку ми не знали раніше).

Поселили нас біля Генуезької фортеці ― того найголовнішого, заради чого варто взагалі їхати в Судак, якщо плануєш подивитись, а не поніжитись на пляжах.

Власне, це "панорама", яка відкривалась перед нашими очима по виході з тимчасового дому.

До речі, про пляжі. У зв’язку з великою кількістю пансіонатів і іншого різного, більшість пляжів приватні, а тому платні. І, можливо, все через те, що ми ходили по пляжах біля фортеці, але ціна за вхід на їх територію за день сягала від 50₴ до 100₴.

Ці цифри змушували нас ходити з отакими О_О очима, але на другий день перебування там, ми таки знайшли пляж, за перебування на якому стягували по 20₴ з носа. Чистесенький, гарнесенький, з насипною галькою, і людей не надто багато, як на безкоштовних і взагалі. І знаходилось таке чудо на березі від пансіонату Львівської залізниці (дивний збіг обставин?).

Коли ми приїхали під стіни фортеці (де було наше житло), звідти долинали якісь вистріли і чийсь голос. Як виявилось ми потрапили в Судак в час проведення фестивалю «Генуезький шолом».

У Зв’язку з цим вхід до фортеці коштував нам  50₴ з кожного (в звичайні дні вартість входу здається 35₴, хоча 100% впевненості в тому немає). Через спеку передивитись все, що організували в рамках фестивалю було нереально, хоча дещо побачити таки вдалося. Наприклад, лицарські бої. Шкода тих хлопців, які захищаючи честь своїх клубів, в важезних обладунках билися один з одним. І боляче було дивитись, коли один одного лупили вони мечами по залізним шоломам (дзвенить мабуть так, що бррр).

Проводились на території фортеці, яка, до речі, займає площу практично в 30 га (!), різноманітні майстер-класи з розпису, боїв на мечах та ковальства. Стояла ціла купа палаток, які продавали різні гончарні вироби, прикраси, картини. Та чого там тільки не було. Не знаю, чи в позафесивальні дні щось подібне є, але думаю, що якщо ні-то просто дивитись на фортецю зсередини ― нуднувато.

Розміри фортеці вражають. Вона ніби жива. Ті височезні стіни, які подекуди зруйнувались, ті башти… ходиш і тільки обдивляєшся і захоплюєшся. А особливо цікаво піднятись до самого верху гори, на якій розміщена одна зі стін фортеці і дивитись на море і на гори, і на людиськ, які лазять собі внизу, і на казковий пляж (інакше його просто не назвеш, бо він такий,  як на листівках малюють).

Під стінами фортеці (правда не знаю завжди чи ні) ходять два дядечка африканської зовнішності: в шкурах і з списами. Дуже жартівливі. Досі пам’ятаю, як один з них сказав дівчинці, яка хотіла з ними сфотографуватись (ясно, що не безкоштовно) «Нє бойся, дядя просто сільна загарєлий» при тому, що його шкіра була такою, як безмісячна ніч.

Ще, як підійматись під стіни "верхньої"частини фортеці, можна побачити надзвичайної краси дерево. Надзвичайної - бо воно все в стрічках. Так вже повелося з загадуваннм бажань і зав*язуванням чого-небудь. тільки тут стрічки всі однакові та і продаються за 3₴ в кіоску, що неподалік.

А взагалі, якщо оминути розмови про надзвичайно колосальну фортецю і говорити лишень про Судак то…

Туди треба їхати з грошима і задля активного відпочинку. Як і в кожному кримському місті, що знаходиться біля моря, в Судаку безліч кафе, ресторанів, нічних клубів, «забігайлівок». Іноді, коли ввечері доводилось ходити вулицями міста, здавалось, ніби тих закладів стільки ж, скільки і туристів, а останніх там було беееезліч.

Кожне місто, якщо воно вже не «пахне» радянщиною, як на мене має свій колір. Про те, що Судак має такий колір ― говорити важко. Настільки місто переповнене різношерстими новобудовами, що просто губишся.

На що можна ще подивитись в «святому» місті (назва Судака пішла від іранського слова, що і перекладається як святий)? Скажу: три хрести, які в вечірньому небі виглядають вражаюче. З гори, де стоять ті три хрести, добре видно Генуезьку фортецю, про яку вже згадувалось. І, мабуть, саме тому безліч туристів лізуть на ту гору, щоб одним пострілом вбити двох зайців, тобто сфотографувати і хрести, і фортецю заразом. А вже, якщо з якихось причин лізти кудись не хочеться, то в сувенірних лавках продається купа магнітів, де всі знакові місця тисячі разів було сфотографовано з різних ракурсів.

Якщо сонце втомило, самим морем та історичними пам’ятками обмежуватись не хочеться, але і активне нічне життя ― не те, чого бажає душа, можна поглянути на нічний Судак «збоку». Якщо знайти максимально затишне темне місце на якійсь горі біля набережної, що знаходиться недалеко від Генуезької фортеці, можна до самого ранку насолоджуватись лазерним шоу. І, здавалось би, нічого особливого в лазерах, які «запускає» один з клубів на березі моря, але. Коли сидиш і повз треба проноситься лазерний промінь і розсікає хмари, або вдаряється об гору ― захоплює дух, направду. І щоб на це все дивитись не потрібно мати нічого, окрім, хіба що коцика під задом, щоб не дуже давило каміннячко.

З судацького автовокзалу можна дістатись практично до будь-якого міста на Кримському півострові. Ми ж хотіли доїхати до Севастополя, але через незручність, яка полягала в тому, що автобус на Севастополь ходить 2 чи 3 рази на день, рішення було скасовано. Як вже писала раніше, було вирішено просто викреслити Севастополь з планів і одразу гайнути на Сімферополь. До того ж маршрутки до Сімферополя ходять ледь не кожні 20 хвилин. І, на відміну від минулого разу, коли наш шлях лежав з Сімферополя в Судак (і коштував він 75₴), звичайна маршрутка обійшлась нам всього близько 27₴ з носа.

Власне, чого навчилась: завжди планувати свій подальший шлях спираючись не на самі лише бажання «хочу їхати тоді-то і тоді-то», а на розклад автобусів/потягів, щоб не сидіти, чекаючи невідомо чого і невідомо навіщо, бо це краде всі отримані напередодні позитивні емоції і силу разом з тим.

З Севастопольського залізничного вокзалу ми мали їхати на Херсон. Квитки брали в останній момент, тому і довелось розмажоритись і їхати в купе. Вийшло це взагалі не дешево, бо самі розумієте літній час, південний напрямок… ох.

В Херсоні ми були вже вночі.

Маршрутку чекати було марно. І тому до місця свого «прістаніща», де нас мали зустріти і нагодувати знайомі, діставались пішки. Цікаво так: центральні вулиці міста освітлені і чистенькі, та варто звернути кудись в бік, і здавалось, що тільки недавно група людей з ломами пройшла і подлубала тротуар і викорчувала всі ліхтарі. Якби не мій рятівний ліхтарик, ох і важко ж нам довелось би. Але такими були тільки нічні враження, а наступного дня два місцевих жителя провели нам екскурсію.

Херсон у мене асоціювався раніше тільки з помідорами, як би стереотипно це не звучало. Тепер же він в мене асоціюється з водою (з Дніпром (яке звичайно не таке широченне як в моєму рідному місті, але теж ого-го) і морем) та військовою справою.

Та і справді, практично всі пам’ятки, які зустрічали, або знаходились біля води (як велика баба з вінком, яка дуже вразила, але, направду, я поняття не маю, як вона правильно називається) або пов’язані з нею ну чи з військовими полководцями часів царської Росії.

Так, дуже крутим виявився пам’ятник Суворову. Ми звикли до якихось мертвих зображень, а тут на тобі ― і риси обличчя, не такі, як у всіх пам’ятників (ато дивишся бува і не то тобі Шевченко, не то Лєнін, не то взагалі якийсь радянський герой. До речі, пам’ятник Лєніну в Херсоні досі стоїть… І Лєеенііін таакой маладооой і юний актябрь впєрєді) і взагалі крутий то дядько був.

На алеї (вул. Суворова, якщо не помиляюсь і одній  найстаріших вулиць міста, як мені сказали), яка власне і починалась пам’ятником Суворова, знаходиться також неймовірної краси дуб, точніше все те декороване, різьблене і лаковане, що від нього лишилось (просто коли дуб почав пропадати, місцеві майстри зробили з нього шедевр, на якому чого тільки не побачиш і сов, і різного-всякого). За легендою цей дуб, посадила нянька Суворова, коли той ще малим був. Недалеко звідти можна побачити і будинок-резиденцію Суворова, щоправда вона в дуже жахливому стані.

Зрозуміла собі одну річ: якщо ти їдеш кудись сам (маю на увазі не до якихось родичів/знайомих, а сам походити, подивитись), то й запам’ятовуєш краще де був, куди йшов і що там бачив. А коли не сам, то тебе просто водять, а ти як цукерочку хаваєш смачні знакові місця і все, що можеш сказати: отета я відєл, но нє знаю гдє імєнна, красівий мужик бил, да.

Так і в моєму випадку. Найлегше було б просто перерахувать заради чого варто поїхати до Херсона, ніж пояснити, як то все знайти і де.

Отож. Побачено було пам’ятник дядечку з товстими ляшками ― Потьомкіну. Чомусь в мене його вигляд викликав тільки ряд посмішок.

Бачили ми ще й єдиний в країнах СНД пам’ятник Ушакову. От хто-хто гарно на пам’ятниках виходить ― так це відважні військові, як на мене.

Бачили ми і Адміралтейський (?) арсенал, який, якщо не помиляюсь знаходиться біля сізо (власне з сізо і почалось наше знайомство з Херсоном, точніше з архітектурою Херсона). Що та будівля, що та, ― стоять на величеееезних колонах. Саме вони спонукали мене запитатись, чи існує десь колонний завод (Маргаріта, Маргаріта, що з тебе взять).

Бачили і цікавий Річморвокзал. Чому цікавий? А де ще можна знайти щось подібне з такою назвою?

Бачили і прекрасні набережні Херсона. Одна зі сходами в воду (сідаєш собі на одну сходинку, на іншу ставиш ніжки ― і обмиває їх теплесенька водичка (звісно, якшо займатись таким літом). Неподалік від цієї набережної і розташована вищезгадана тітонька з вінком, а ще найкрутіша бібліотека в Херсоні (це вже зі слів місцевих). На іншій набережній є гармата, правда з запаяним дулом, багато корабликів на пристані та фрегат (о якби він не стояв на пам’ятнику першим кораблебудівникам, то був би моїм улюбленим і виглядав естетичніше). А ще в воді біля набережної плавав помідор (збіг? Хе-хе. Річковий херсонський томат).

Побували ми в «сквері закоханих» (?) (не знаю, як насправді називалась та місцина, але судячи з купи замків, якими була обвішана одна з лавок і інші штуки, і судячи з кам’яного серця, назва була б досить доречною).

А ще бачили якийсь міні-парк з дерев’янною птахою, яка махає крилами, коли порухати її дзьобик, і багато арт-шпаківень. Мило і весело.

Бачили і драмтеатр місцевий (покоцані совєти тун-дудудуууун) і РАГС (манюній і гарнюній) і планетарій (на жаль, всередину не встигли (працює він тільки до 17, здається)) і ще цілу купу всього. Та найбільше з будівель вразили Свято-Катериненський собор, який ззовні виглядав дуже мило, та чарівний Художній музей, який було знайдено тільки завдяки його «ратуші».

І як же не сказати про Херсонську фортецю? Я, правда, уявляла її дещо інакше, але теж нічого. Лишились від неї велична, якщо можна так сказати, в’їзна брама і підземні ходи. Цікаво, але на любителя.

Я, як поціновувач мистецтва, сучасного зокрема, тим паче психоделу, не могла не оцінити вуличні роботи справжньої майстрині, які можна розглядати і розглядати, і шукати, та не знаходити в них недоліків. Такі вони довершені, цікаві, ідейні та заплутані. Та що там слова та описи.

Це ще одна причина приїхати в Херсон, не рахуючи, мабуть, найдорожчих сувенірних магнітиків, виконаних майстрами фотошопу (сміюсь. Насправді досить весело обирати щось на свій холодильник, з магнітів, картинки в яких було обрізано в пеінт і розтягнуто по ширині без збережень пропорцій. Але шо це я знов чіпляюсь? Противна яка, жах).

А ще, а ще в Херсоні є чудовий парк Леніна. Він зелений затишний з купою лавок і… настільним футболом (!!!). Ох і награлися ж ми! Правда, як останні вандали, м’ячики діставали зі стола, шляхом його (стола) піднімання. Негарно, але ж ми не мєсні, вибачте. А ще в тому парку живе класний кіт

Саме в тому парку росте старезний дуб, котрому років так з 250. Чого закцентувала на цьому увагу? Можливо тому, що в планах є пунктик, згідно з яким я маю побувати в усіх місцях України де є старезні дерева. Покищо на моєму рахунку пару дубів-«тисячників». Цікаво, чи піде діло далі?

Власне, чого ми їхали в Херсон? Не тільки погуляти і подивитись. Херсон був нашим «перевалочним» пунктом на шляху до Залізного Порту, де ми і мали завершити своє «роз’їжджатєльне» літо.

Відверто кажучи, до цього літа ніколи не була там і не чула про то. Просто діставались путівки в пансіонат (велике за це спасибі Андрюшиним татові і мамі (!)) і їхалось.

Їхалось з херсонського автовокзалу за 35₴ з носика. Доїхати в Залізний Порт можна також, сівши на мікроавтобус на вокзалі, але коштуватиме це дещо дорожче, а саме 50₴, про що Андрюша дізнався пізніше.

Відпочивали ми в пансіонаті «Волна». Перше враження про пансіонат склалось тоді, коли побачили серйозного дядька-охоронця, який діловито спитав «вам куда?».

В тому ж таки пансіонаті їли і спали. Ох, як же ми їли і як же недосипали. Годували правда класно: тричі на день всякими пундиками та кашками з супчиками, на яких Маргаріта ок так виросла.

А от скидати ту вагу в морі не було як. А все тому, що воно, море, було не для вередливих. Медузи ніби показились і всі поспливались до берега. А ще такі великі і бееее. Тільки і радості, що різнокольорові. А плавати, дрейфучи поміж тими медузами, можна було тільки вранці, коли люду дуже мало, і водорсті, які за ніч збиваються на дно, не піднято сотнями ніг, що заходять в воду. І треба було б сказати, що такого в тих водоростях? Хе-хе. Ну якщо не брати до уваги те, що вони зелені і плавають, то той факт, що при потраплянні під купальники і, вони викликають якщо не свербіж та подразнення на шкірі, то больові відчуття ― сумний.

Але нічого! Якщо не купатись (на це долею нам було відведено всього 4 дні), то вдвічі більше їсти і загоряти (на це пішов весь час відпустки)! Ну ще блек-джек і покер на сірники ну і тір (вже на пизи). От цими трьома штуками я задоволена.

Однозначного чогось про Залізний Порт я сказати не можу. Є приємні боки і не дуже. До приємних можна віднести смачне морозиво, фрукти, фантастичні заходи сонця, ракушки, смішні чайки (ооо вистачає тільки поспостерігати за цими створіннями під час вітру, особливо, коли вони намагаються летіти проти вітру, втомлюються, сідають, а хтось, типу Андрюші, бере зганяє їх, шоб і далі пробували летіти проти вітру, ібо нєфіг), приємна тітонька-продавщиця біля входу в пансіонат (з пляжу), колесо огляду, пляжі, які після шалених нічних гулянь зранку прибрані і гарні і бла бла бла.

А не дуже: це непомірно високі ціни. І хай би як місцеві жителі не розказували про конкуренцію, яка змушує ті ціни знижувати, я погоджусь з цим тільки частково. Так, на всілякі там шляпки і подушки для плавання ― мо вони і невисокі, проте на фрукти та розваги ― юй.

Практично ні на що спускаєш такі суми, які не йшли в тебе з рук навіть коли доводилось їздити по Криму. Ну а виходу нема. Дякуючи вищезгаданій пансіонатській столовій ми зекономили добряче.

До слова, в ЗП пропонують багато екскурсій. Правда, на жодну з них ми не поїхали. Чудодійний гейзер, за словами очевидців ― загарячий, Асканія Нова ― грубо кажучи тобі показують зоопарк, бо ти приїхав автобусом, точніше тебе привезли. Та, якщо замовляти машинку, то вийде як сафарі, але звірі вже будуть бігати навколо тебе, прямо як на рекламних постерах, які можна побачити на автобусних зупинках в ЗП.

Ем. Мабуть треба ще декілька слів і про сам пансіонат сказати. Корпусів багато, територія величезна, можна блукати і знайти двох чудових псів з величезними вухами: чорного і вівчарку. А ще можна знайти поламаний мостик через обгороджене озеро, яке мабуть колись було дуже класним. Навколо того озера є величееезні лааавки. Якби могла ― жила б на них. До того ж на тих лавках нікого не знайдеш вдень. Сиди собі тихенько, хочеш читай, хочеш слухай музику, хочеш багато говори… все що хочеш, якщо нема настрою йти на пляж, ну чи нема погоди йти на пляж.

Без м’яча чи фрізбі там (в ЗП) робити нема чого. Рухатись треба. Хтось же сказав, що спорт ― це життя, ну так вот, м’яч чи що там ще до рук і грати. Тим паче перед черговим прийомом їжі буде досить корисно.

Біля входу/виходу в/з пансіоната є кіоск з найдешевшими продуктами/водою і т.д., мабуть, на всьому пляжі. Він там один навпроти «аптеки», тож не сплутаєш.

Жили ми в корпусі в 5 поверхів, єдиному в своєму роді, а знаходився він прям навпроти столової. Затишний такий з телевізором в загальному коридорі на кожному поверсі. Була одна єдина людина, котра дивилась той телевізор постіііііійнооо (чесне слово) ― якийсь хлопчина років 10-12. Номери в корпусі є різні – 2-3-ох-місні, здається. Ми жили в затишному 2-ох-місному. 2 ліжка, балкончик, тумбочка, стіл, стільці, шафа (мав би ще бути холодильник), і душ, і все таке в номері. Номером я також лишилась задоволена. Вікна номеру виходили на задній двір, тому було не гамірно і можна було спостерігати вночі, як плавно падають догораючи цигаркові недопалки.

Здивувала величезна кількість відпочиваючих з російських вишів. Але ж їх і ганяли там! Кожного дня марафони, забігання в одязі в воду, якісь ігри. Їхні дівчата що не день, то вчили танок якийсь для підтримки команд, а кричалками вони, вибачте, але відверто схарили мене до кінця перебування в ЗП.

А взагалі, останній ривок літа – мені страшенно сподобався. І якось важко узагальнювати всі ті місця, в яких побувала. Одне точно ― люди скрізь різношерсні, умови ― різні, отримані враження від побаченого ― мають різний відтінок.

Хочу тільки спасибі сказати тому, хто витримав стільки пхатись зі мною по тих всіх півднях і витрачати гроші. Дякую!